Змінити хід історії — легко! Жінки, які випередили свій час

Ширін Ебаді

ХХ століття в історичному контексті стало важким випробуванням для всього людства. Але в цей час в різних частинах світу з’являлися сильні та яскраві постаті, які чинили опір усім незгодам. Саме тоді сформувалися та розпочали свою роботу жінки, що мали приголомшливу силу духу та не боялися виходити за рамки, випереджаючи свій час.

Їх досягнення змінили світ, а їхні імена стали відомими для всього світового суспільства.

№1 Маргарет Тетчер

«Без економічної свободи жодної іншої свободи бути не може»

Маргарет Тетчер стала першою і поки що єдиною жінкою — прем’єр-міністром Великобританії. Її правління було найбільш тривалим у ХХ столітті. Вона змогла вилікувати «хвору людину Європи», так в 70-х роках називали Великобританію.

Тетчер походила з родини бакалійників. Отримала освіту хіміка, але вже в 1959 році вирішила змінити галузь своєї діяльності. «Залізна леді» досягла успіхів власними зусиллями. У 1975 році була обрана головою консервативної партії, а вже в 1979 році отримала місце прем’єр-міністра. За час свого правління їй вдалося вивести країну з глибокої економічної кризи завдяки здійсненим реформам. За цей час вона приборкала інфляцію, суттєво знизила рівень безробіття та отримала здобутки у галузі високих технологій. Окрім цього, Маргарет Тетчер була противницею будь-яких проявів соціалізму та комунізму. Вона успішно спричинилася до краху СРСР завдяки своїй зовнішній політиці, проявляючи неабиякий опір радянській «імперії».

Титул «Залізна леді» Тетчер отримала завдяки непорушності своїх поглядів та принципів. Під час роботи вона не допускала жодних натяків на популізм. За даними соціологічних опитувань, під час її правління було виявлено, що більшість британців ставиться до неї з повагою, але без симпатії.

Після смерті чоловіка Тетчер написала в своїх мемуарах, що ніколи б не змогла керувати країною 11 років без його підтримки. На сьогодні «Залізна леді» є політичною фігурою, яка спромоглася відновити британську економіку та повернути країні імідж світової держави. Вона померла вранці 8 квітня 2013 року на 88 році життя в готелі «Рітц» у самому центрі Лондона.

№2 Матір Тереза

«Віддай свої руки, щоб служити, і своє серце – щоб любити»

«Нам не потрібна зброя і бомби. Аби перемогти зло, нам потрібні любов і співчуття. Всі труди любові – це труди заради миру» ці слова належать матері Терезі, яку називають найвпливовішою жінкою ХХ століття.

Вона народилася у невеликому містечку Скоп’є у Югославії 16 серпня 1910 року і при хрещенні отримала ім’я Гонжа-Агнеса. Вже у 12 років вона відчула своє покликання служити Богові. Через це жінка прийняла рішення стати монахинею.

У 1948 році в Калькутті вона заснувала жіночу чернечу конгрегацію «Сестри місіонерки любові», покликану служити бідним і хворим. Діяльність конгрегації також була спрямована на заснування шкіл, притулків для хворих та бідних незалежно від їх національності та віросповідання. Найголовнішою метою ордену стало тамування спраги любові в душах людей, виражену Ісусом під час агонії на хресті, шляхом молитви, праці та турботи про спасіння убогих. На сьогодні місія Матері Терези має 400 відділень у 111 країнах світу, переважно це райони стихійних лих та економічно неблагополучні куточки.

Вірою всього життя для цієї католицької черниці стала віра в людей. Вона вважала, що людина створена для любові й добра, для того, щоб бути щасливою і дарувати це щастя іншим. Своїм прикладом матір Тереза показала, що душа кожного є прекрасною. За її словами, всі люди в світі є унікальними і кожний є надзвичайно важливим. Про своє служіння Богові вона сказала: «Через те, що ми не бачимо Христа, ми не можемо висловити Йому нашу любов, але ближніх ми можемо бачити завжди і щодо них вчиняти так, як би вчиняли щодо Христа, якби бачили Його».

У 1979 році матір Тереза отримала Нобелівську премію миру «За діяльність у допомозі нужденній людині». Вона померла 5 вересня 1997 року на 88 році життя. А в 2003 році була зарахована до лику блаженних. Пізніше, в березні 2016 року, папа Римський Франциск зробив заяву про те, що Мати Тереза буде зарахована до лику святих у вересні 2016.

№3 Ширін Ебаді

«Я – іранка. Я – нащадок Кіра Великого»

Ці слова належать Ширін Ебаді – іранській правозахисниці та юристці. В 1975 році їй вдалося стати першою в Ірані жінкою, що очолила місцевий суд. Але після ісламської революції вона, так само як й інші жінки в судовій системі, була переведена на посаду секретаря суду. На думку ісламістів, що отримали владу, жінка не повинна виносити важливих рішень, які є обов’язковими до виконання чоловіками. Таким чином, Ебаді подала у відставку і понад 10 років не мала змоги працювати у юридичній галузі. За цей час вона написала багато робіт та книг, які принесли їй славу як в Ірані, так і за його межами.

Ширін Ебаді є засновницею Центру захисників прав людини. Впродовж своєї роботи вона активно виступала на захист прав жінок, дітей та біженців в мусульманському світі. Відкрито висловлювалась на підтримку нового тлумачення ісламських законів з тим, щоб вони не могли порушувати основних демократичних прав людини. Йдеться про загальні права людини, свободу слова та релігійну свободу. На думку правозахисниці, жодне суспільство не має права називатися цивілізованим, якщо у ньому не поважають права жінок та дітей. Ебаді захищала не лише окремих людей, а й цілі групи – жертв політичної та правової системи, чим і завоювала повагу світової спільноти.

Неодноразово виступала проти офіційно правлячого режиму Ірану із захистом прав і свобод студентів. Відтак, нерідко сама потрапляла до іранських в’язниць із сфабрикованими владою звинуваченнями.

Ширін Ебаді отримала Нобелівську премію миру 10 жовтня 2003 року за новаторські зусилля у сфері прав людини. На сьогодні вона є першою мусульманською жінкою, яка отримала таку відзнаку. Члени нобелівського комітету також відзначили, що у своїй правозахисній діяльності юристка намагається керуватися саме ісламськими канонами. Фактично Ебаді не бачить жодних протиріч між ісламом та правами людини.

Натомість, вже в 2009 році нагороду Ебаді іранська влада конфіскувала. Жінка стала першим лауреатом, нагороду якої було насильно захоплено органами державної влади.

№4 Софі Шолль

«Як може запанувати доброчесність, якщо практично ніхто не готовий принести себе в жертву заради неї?»

Софі Шолль є ключовою фігурою руху опору Гітлеру у часи Другої світової війни. Вона вступила до Мюнхенського університету у 1942 році на філософський факультет. Саме в осередку студентів було створено тісне коло, яке об’єднувало людей зі спільними інтересами, серед яких були і політичні уподобання. Таким чином, завдяки Софі, її брату Гансу та спільним друзям у червні 1942 року була заснована група «Біла троянда». Назва обрана відповідно до однойменного роману відомого антивоєнного письменника Б.Травена.

Учасники групи «Біла троянда» проводили мирні акції протесту проти нацистського режиму. Студенти цієї організації писали тексти для листівок, що розповсюджували по адресах, які довільно обирали з телефонного довідника. Листівки містили заклик до спротиву нацизму та протидії державній пропаганді.

Багато учасників руху спротиву вступили до організації через свої релігійні переконання та несприйняття расистської політики і переслідувань «ворогів» режиму. Деякі учасники «Білої троянди» стали очевидцями масових вбивств у Польщі.

З часом було прийнято рішення перейти до більш активних дій. З 3 до 15 лютого 1943 року на стінах Мюнхенського університету з’явилися написи: «Гітлера геть!» та «Свободу!». Вони були зроблені Софією Шолль та її братом. З цього моменту організація починає закликати до повалення правлячого режиму. А після поразки Німеччини у Сталінградській битві були надруковані листівки із закликом до повстання. 19 лютого 1943 року Софія Шолль змогла організувати в Мюнхені студентську маніфестацію. І в цей самий день була затримана гестапо за розповсюдження листівок в університеті.

Після трьох днів допитів та катувань Софі Шолль, її брата та інших учасників організації засудили до смертної кари. Процес відбувся у Народній судовій палаті 22 лютого. Суд визнав усіх винними у державній зраді. У вироку було зазначено: «Звинувачені закликали до саботажу військової промисловості, вони засуджували націонал-соціалістичний спосіб життя нашого народу, пропагували пораженський настрій та найгірше висловлювалися про фюрера». Ввечері 22 лютого 1943 року Софі Шолль була страчена на гільйотині.

Після смерті ім’я Софії Шолль почали згадувати приблизно з 1970-х років. А сьогодні її вважають символом ненасильницького спротиву нацизму. «Ми не будемо мовчати. Ми ваша совість. «Біла троянда» не залишить вас у спокої».

Автор: Ольга Лихобабина


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *