РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Ветерани мають право!(?)

Напередодні Дня Конституції ми вирішили дізнатися, які права є у ветеранів, які пройшли бойові дії у зоні АТО, та чи дійсно усі вони забезпечуються українською владою. Розібратися у цих питання та в тому, чому найважливішим завданням для країни сьогодні має стати створення окремого міністерства, що буде займатися справами АТОвців, нам допомагала координаторка аналітико-адвокаційного центру ГО «Юридична сотня» Вікторія Лавренюк.

Рівняння на Радянський Союз

Підтримка тих, хто воював за свободу інших людей – запорука сильної армії та міцної держави. Особливо актуальною вона є для тих держав, які беруть участь в активних бойових діях. Бо ставлення до ветеранів безпосередньо пов’язане з бажанням решти людей служити в армії та інших силових структурах і відображається на дієздатності війська загалом. Усвідомлюючи цей зв’язок, передові країни світу постійно розробляють нові та вдосконалюють існуючі системи соціальної і правової підтримки ветеранів, їхньої психологічної реабілітації, професійної адаптації та інтеграції до цивільного життя.

Україна ж перебрала свою систему підтримки ветеранів з далекого Радянського Союзу. Саме радянський підхід лежить в основі Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», який сьогодні визначає, хто такі ветерани та на які пільги і гарантії вони мають право. За ним сьогодні в Україні існує 8 державних програм та 21 пільга, якими можуть скористатися усі ветерани, зокрема і воїни АТО. Однак така кількість пільг не завжди означає їхню якість у наших реаліях. Багато положень статей закону обмежуються підзаконними актами, відсутністю бюджетних коштів або цілковитою відсутністю затверджених порядків реалізації певних прав.

Закон, який побудований на принципах радянської системи, міг працювати, коли кількість ветеранів щороку зменшувалася. Але з початком російської агресії проти України їхня кількість навпаки почала різко зростати. Станом на 1 червня 2017 року загальна кількість ветеранів в Україні становила майже 1,6 мільйона осіб, що дорівнює 4% всього населення. Проте учасників АТО з них лише 20%. Решта – ветерани військової служби, члени сімей загиблих, учасники війни, куди входять навіть ремонтні бригади, які просто забезпечували електропостачання у місцях підвищеної небезпеки під час війни. Більш того, статус ветерана в Україні сьогодні мають колишні працівники КДБ та НКВД.

Допомогу – тим, кому вона потрібна

Проблема реалізації прав ветеранів пов’язана і з адмініструванням пільг. Адже сьогодні цією роботою займається 22 органи влади. Тобто імовірність того, що людина, яка звернеться по допомогу в якусь одну установу, де їй нададуть усі необхідні послуги або хоча б скажуть, куди потрібно звертатися, дорівнює нулю. Як правило, для отримання допомоги ветерану потрібно пройти безліч кіл бюрократичного пекла та витратити на це не один місяць, а то й рік свого життя. Саме тому волонтери та активісти сьогодні активно виступають за створення спеціалізованого міністерства, яке буде займатися справами тільки ветеранів. Це не лише покращить стан справ у галузі, а й дасть можливості реальної допомоги тим, хто її потребує.

Сьогодні пільги для АТОВців та інших ветеранів здебільшого економічного характеру – виплати до 5 травня, знижки на комунальні платежі, земельні ділянки, – не підкріплені можливостями для навчання чи підвищення кваліфікації для швидшої адаптації у цивільному житті. Як результат – незначні подачки від держави швидко закінчуються, а ветерани залишаються зі своєю бідністю, незахищеністю та часто нестабільним психологічним станом один на один.

За словами експертів, найважливішим завданням, яке допоможе реалізовувати усі права військових, які повернулися з війни, як це робиться в усьому світі, сьогодні є створення абсолютно нової системи підтримки, що не буде схожою на ту, якою ми послуговуємося зараз. До прикладу, одних ветеранів після повернення додому потрібно забезпечити житлом, інші мають де жити, але потребують допомоги із працевлаштуванням, а для третіх у пріоритеті взагалі психологічна реабілітація. Тому підбір конкретних пільг повинен відбуватися на індивідуальній основі, розглядаючи кожну конкретну ситуацію окремо.

Якщо вдатися до узагальнення, то першочерговим завданням держави у справах ветеранів має стати механізм, який спочатку задовольнить базові потреби кожного із них – дах над головою. Потім потрібно братися за перекваліфікацію військових або допомогу у працевлаштуванні. Адже вони такі ж люди, як і ми з вами. Їм не потрібні подачки, а лише можливості, щоб забезпечувати своє життя та життя своїх сімей власноруч. Задовольнивши ці потреби, потрібно братися і до психологічної реабілітації військових, тобто створювати спеціальні центри, санаторії, де будуть насправді усувати проблеми, а не лише імітувати їхнє вирішення.

Підсумовуючи, можна сказати одне – права у ветеранів в нашій країні є і, як з’ясувалося, їх дуже багато. Проте гарантування таких прав держава активно саботує. Кожного року впроваджуються все нові й нові правила гри для отримання законної допомоги, які обмежують права ветеранів. Але ніхто не звертає уваги на цю проблему. Бо 1,4 млн ветеранів порівняно із 12 млн пенсіонерів – не такий уже й великий електорат для українських політиків. А як відомо, більшість умовно хороших речей в Україні роблять саме перед виборами, щоб мати шанс знову обійняти впливову посаду. Мало хто думає про те, що проблема ветеранів, які зупинили агресора на Сході, буде актуальною ще як мінімум 30-40 років і може суттєво вплинути на майбутнє кожного із нас та країни загалом.

Таня Люта