РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Новаторські педагогічні методики: українці, до яких прислухаються у всьому світі

Наразі актуальним залишається питання, яким має бути дитяче виховання. Серед багатьох педагогічних систем спільним є постійна необхідність процесу соціалізації дитини. Проте важливе місце посідає й індивідуальність дитини та правильний педагогічний підхід.

Антон Макаренко

Видатний український педагог, який увійшов до історії педагогіки як новатор перевиховання дітей-правопорушників

Макаренко зміг збагатити світову педагогіку завдяки власній інтенсивній теорії виховання. Набув досвіду, який не має прикладів у світі – масове перевиховання дітей-правопорушників у трудових колоніях.

Макаренко вдалося розробити теорію дитячого колективу. Саме в колективі педагог вбачав такі виховні можливості як спільна соціальна мета та відповідальна залежність. Окрім цього, в будь-якому колективі завжди будуть наявні органи координування і управління. Це допомагає дитині відчути власну значущість у групі, зрозуміти свої обов’язки та міру відповідальності за кожен вчинок.

За його сприяння було створено два взірцевих педагогічних заклади – колонію Горького та комуну ім. Дзержинського. У цих закладах, окрім колективного виховання, багато уваги приділялось й розвитку індивідуальних рис учня. Макаренко пов’язував розвиток індивідуальності не лише з особистими здібностями людини, а й з рисами характеру та темпераментом. Тому метою індивідуального виховання було визначення перспектив розвитку здібностей людини та формування її характеру.

За цією методикою багато уваги приділялось також формуванню дисципліни. Причому, не лише у навчальних закладах, а й за їхніми межами. Відтак, учні мали переносити дисципліновану шкільну поведінку у суспільство та підкорятися загальному громадському обов’язку. Це мало проявлятись у виконанні загальноприйнятих норм та правил.

За методикою Макаренко, особливе значення має також правильний тон і стиль діяльності учнівського колективу. Адже виховання буде даватись набагато легше, якщо в колективі пануватиме життєрадісний та дружній настрій.

Наступним важливим елементом у системі виховання Макаренка є сім’я. Бо ж саме родина є першим природним колективом у житті дитини. Оскільки виховання – це соціальний процес, то в ньому задіяно багато чинників і людей. На першому місці розміщуються батьки, а після них – педагоги.

Сам Макаренко вважав необхідним розглядати виховання з державного погляду. Таким чином, кожна родина має виховувати дітей відповідно до встановлених державою цілей та завдань. Батьки мають розуміти, що під їх наглядом формується особистість, яка в подальшому має стати гідним громадянином своєї країни. У цьому питанні значний вплив на педагога мала радянська влада зі своїми ідеалами трудового народу.

За цією методикою, добрих та впевнених у собі людей можуть виховати лише щасливі батьки. Шкідливо впливають на дітей домашні сварки. Вони призводять до набуття ознак недисциплінованості, розпущеності та певних недоліків у дитячому світогляді. Сімейна педагогіка також має навчити вибудовувати взаємостосунки з однолітками за межами дому. Саме тут відбувається остаточне формування характеру, позбавлення недоліків, що є неможливим в оточенні лише дорослих. Але особливий контакт з батьками дитині необхідний у період статевого дозрівання. Довірливі стосунки у родині позбавлять дітей замкнутості та дозволять дорослим впливати на психіку та поведінку дитини.

Вміння дитини контактувати та співпрацювати з оточуючими посідає чільне місце у соціалізації. Тому колективне виховання є таким необхідним. Воно надає розуміння норм та правил колективу, забезпечує дитину з раннього віку соціальним досвідом та навчає самостійно регулювати власну поведінку. Як неодноразово зазначав сам Макаренко: «Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи».

Василь Сухомлинський

Український педагог, засновник новаторської гуманістичної педагогіки

У центрі педагогічної системи Сухомлинського знаходиться особистість учня, його індивідуальність. Ідея виховання спрямована на самореалізацію особистості та розвиток яскравих рис учнів. Головна мета виховання – створення всебічного розвитку завдяки залученню до різноманітних видів діяльності. Сухомлинський надавав великого значення розумовому вихованню. Проте намагався зробити цей процес якомога цікавішим. Тому з’явились такі новаторські підходи як «школа під відкритим небом», де учням пропонували різноманітні розумові вправи та кімнати думки. До цього залучали також культ книги як безмежного джерела знання та свято казки, де учнів стимулювали до прояву власної фантазії.

Сухомлинський визнавав особистість дитини вищою цінністю. Тому намагався орієнтувати на це усі процеси виховання й освіти, підкріплюючи це творчою діяльністю і дружньою співпрацею педагогів та учнів у колективі.

Важливу роль посідав художній стиль висловлювань вчителя. Адже це допомагало формувати світогляд дітей. А в поєднанні з різними творчими завданнями, такими як складання казок, навчальний процес перетворювався на роботу, яка може приносити не лише знання, але й задоволення.

Система виховання містила комплексну естетичну програму під назвою «Виховання красою». Як зазначав сам Сухомлинський, дитина мислить і пізнає світ довкола себе не лише розумом, але й серцем. Тому вихователю необхідно показати дитині усі барви, що її оточують. Бо пізнавши світ довкола, учень зможе більш ретельно пізнати себе.

Багато уваги педагог приділяв також і манері вчителювання. За його методикою, вчитель – це не лише спеціаліст, який може поділитись власними знаннями із наступними покоління, але й особистість, що формує майбутнє нації. «Чим багатше знання педагога, тим яскравіше розкривається його особисте ставлення до знання, книжок, розумової праці та інтелектуального життя», — писав Сухомлинський. Тому головним завданням педагога є не лише вміння правильно визначати причини та наслідки у вихованні дитини, але й мати вплив на життя свого учня.

Через такий близький зв’язок учня зі своїм вчителем, Сухомлинський виділяв ще один важливий фактор у вихованні – сім’ю. На його переконання, всебічний та гармонійний розвиток дитини можливий лише за умови дружнього співробітництва школи та батьків. Для цього усі задіяні у вихованні особи мають чітко розуміти мету виховання та діяти одностайно.

За роки своєї діяльності Василь Сухомлинський написав близько 30 книг та понад 500 статей, що були присвячені вихованню та навчанню молоді. Педагог зробив внесок не лише в історію української, але й світової педагогіки.

Григорій Костюк

Виокремив, що завдання навчання полягає не лише у наданні певного мінімуму знань, а й у розвитку мислення та розуму учнів загалом

Костюк зміг успішно поєднати психологію із педагогікою і створити власну методику навчання. Він не зводить навчальну працездатність до функції інтелекту, а трактує її як «функцію цілісної особистості». Таким чином, виокремлює різні фактори, які можуть впливати на інтелектуальну діяльність дитини. Саме за його сприяння були сформовані класи за рівнем підготовки учнів та за станом їхнього загального розвитку.

Головним чинником успішного формування дитини як особистості є самовиховання. Лише шляхом стимулювання самостійності можна досягнути необхідної мети. Мистецтво педагогічного виховання, на думку Костюка, полягає в умілому формуванні особистості дитини, пробудження її власної ініціативи, творчої активності. У такий спосіб регулюються здібності учня та вдосконалюється поведінка.

Таке виховання не може зловживати нотаціями або дидактичними моральними настановами, проте сприяє максимальному прагненню до самостійності та самовиховання. В основі гуманістичної методики закладена допомога підростаючому поколінню з боку батьків та вчителів. Адже вони можуть посприяти зміцненню упевненості дитини у власних силах, що допоможе досягти успіху у подальшому та розвинути особисті здібності.

Основою розвитку дитини є її активність. Вчителю необхідно лише спрямувати її на засвоєння нових знань, вироблення навичок та умінь. «Засвоюється учнями лише те, що є об’єктом їхніх зовнішніх і внутрішніх дій», — писав Костюк. Через це учні мають отримувати не лише теоретичні знання, але й низку практичних завдань.

Вчителем також мають бути створені умови навчання та виховання, які зможуть пробудити в учнів внутрішню мотивацію, яка допоможе у формуванні самооцінки, впевненості у власних силах, наполегливості та самоконтролю. Тож Костюк великого значення надавав педагогічному такту.

Роль такту особливо визначається під час оцінювання учнівських досягнень і особистих якостей дитини. Якщо послабити віру дитини у власні сили, це може знизити старанність у навчанні, а також затримати особистий розвиток. Костюк вважав, що натомість необхідно сформувати в учнів бажання виправитись. Завдяки стимулюванню упевненості та підбадьоренню, вчитель викликає до себе довіру з боку учнів. Тому необхідно покладатись саме на сильні риси, помічати успіхи, досягнення та зміцнювати їх. Водночас відходити від суворих нотацій та нудного моралізування.

Автор: Наталія Московець