РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

НЕТРЕБА

– Ну, що поробиш? Високий, аж до неба, а дурний, як нетреба, – бідкалася моя Хомівна.

– І чого ти розквокталася? Далася тобі нетреба? Це ж айстрова квіточка, наш рідний страхополох. Скількох вона вилікувала за віки?! І від зобу, щитовидки, геморою, екземи, лишаїв. А після Чорнобиля майже зникла.

А колись козак Нетреба поселився на річці Московці біля балки діда Капустяна і ті землі запорожці називали Нетребівкою. Правда, товаріщам москалям аж у горлі шкребло, що козаки оселилися поряд із Олександрівськом (форт був закритий для українців). От і з’явилася паралельна назва – Нешкребівка. Пізніше побудували церкву Вознесіння і Нетребівка стала Вознесенівкою.

– Отакої! Це ж наша Вознесенівка?

– Та да.

– Є ні, я не про нетребу! Я про Івасика. Бач, його у ріст погнало, от він і почав комплексувати, що найвищий (дядьку, дістаньте горобчика!), що переріс вчителя фізкультури та дивиться на нього згори.

– Ну, то й що? Були в Україні люди, які не тільки згори, а й зверхньо дивилися на царя. Візьми нашого Михайла Старицького: два метри краси та гонору!

Рід його найстарший у країні, бо від самого князя Володимира (дуже плодовитий був!). Куди там царю! Так Старицький в пику цареві, який пишався своїм імператорським театром, заснував власним коштом український театр. У час заборони української мови (а вона була заборонена тільки на території України) його театр гастролював Росією, Польщею… Платив Старицький акторам більше, ніж цар своїм; декорації, костюми від найкращих художників світу. І не комплексував!

– Так він же був один такий!

– Є, ні, не один – на вскидку можу назвати Лева Голіцина (сьогодні, до речі, день його пам’яті!).

Спогорда дивилася на царя й представниця древнього монархічного роду Косачів – Леся Українка, хоч радянці нам подавали Європейську аристократку, як революціонерку.

– Угу, значить так: про нетребу мені не треба. А про Старицького, Лесю Українку та Голіцина розкажу малому, хай вчиться! – підбила підсумки Хомівна.

Ганна Черкаська