РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Навчайся у школі, не виходячи з дому!

Наближається хвилюючий для всіх день — 1 вересня, свято Першокласника. Хтось в перший раз віддає свою дитину до навчального закладу, хтось переходить до іншого класу. Але всіх поєднує бажання дати своїй дитині найкращу освіту. Забезпечити її знанням і навичками, необхідними для успішного майбутнього.

В Україні існують різні форми отримання освіти: стандартна (щоденне навчання в школі за розкладом), екстернат (здача іспитів та заліків) і дистанційна освіта. Причому навчатися можуть діти від 1-го до 11 класу.

Про переваги, особливості та якість дистанційного навчання ми сьогодні розмовляли з учителем музичного мистецтва та класним керівником 9-го класу дистанційної школи Оксаною Валеріївною Бондарчук.

Пані Оксана є дружиною ветерана сучасної війни за Незалежність України. Вона має 23-річний досвід роботи у загальноосвітній школі. У 2015 народила донечку. Війна на Сході не дала родині насолодитися щастям народження дитини. Важке травмування чоловіка, необхідність піклуватися про трьох дітей, небайдужість і співпереживання долям дітей, які живуть або переїхали із зони АТО, дали стимул і мотивацію відразу погодитись на пропозицію працювати у дистанційній школі Центр освіти “Оптіма”.

Пані Оксано, чим дистанційна форма навчання відрізняється від форми навчання у звичайній школи?

дистанційна освіта_2

— Головна відмінність у форматі навчання. Дитина не ходить в школу. Існує віртуальний простір школи, куди дитина може зайти з будь-якого місця перебування, виконати уроки, тести, завдання і отримати оцінки. Виключення складають тільки учні 9-х та 11-класів мають бути присутніми на ДПА (Державна підсумкова атестація) у 9 класі та ДПА (у формі ЗНО) в 11 класі. Дистанційна школа – це 100% індивідуальна робота з учнем та його родиною. Адже учень не є членом класного колективу, не спілкується з педагогами в класі під час уроку, на перервах, чи у коридорах, як це відбувається зазвичай у загальноосвітній школі. Окрім того, немає обов’язкового прокидання о 7 годині ранку, щоб о 8.15 вже бути у школі. У дитини немає позашкільних і позакласних, нав’язаних школою, виховних заходів.

Контролююча функція навчання дитини, безумовно, залишається за батьками. Від учителів учні мають певний кредит довіри. І, власне, батьки самі вирішують, яким буде радіус особистого простору їхньої дитини. Класний керівник не телефонує учню «з ранку до ночі» і не говорить: «Ти сьогодні не був в системі!!! Чому? Що сталося? Ти шість уроків не пройшов, що це таке!!?» 2 рази на місяць я готую звіт в електронному вигляді за певною формою, в якому зазначаю всі необхідні акценти навчання учня протягом цих двох тижнів. Всі налаштовані на позитивний результат і педагог має вказувати шлях до нього.

Пам’ятаю, один батько телефонує мені і каже: «Оксано Валеріївно, ну от ми закінчили дев’ятий клас, ну що ви скажете, як вона (вчиться – прим. ред.)?» Відповідаю: «Дівчинка самостійно працює. І якщо вона отримала 6, а в школі було 12, то, можливо, їй там оцінку завищували? А з біології вона має 12 балів. Подивіться! Ви хочете, щоб вона пішла в Політехнічний ВУЗ а вона — біолог! В неї дуже хороший результат з хімії, ви бачите? Зрозумійте її». Під час нашого наступного спілкування цей батько сказав: «Ми підемо з вами далі, у 10 клас». Я запитую: «Чому?» «А тому що моя дитина ОРГАНАЙЗЕР (щоденник планування справ — прим.ред.) веде». Тобто дитина сама вирішила планувати свій час і власні справи.

 

То ж, бачимо, що форма дистанційного навчання має ряд переваг?

— Так, дитина не прив’язана територіально до школи, вона може бути в Києві, а може бути в Австралії. Ідея створення дистанційной школи виникла тоді, коли ми стикнулися з анексією Криму та окупацією Сходу України. Тоді вперше виникла потреба, щоб діти, які там живуть, могли мати українську освіту і майбутнє в Україні. Звичайно, найчастіше приховується факт навчання в Україні. Я з цими дітьми спілкуюся скайпом, телефоном або вайбером зазвичай дуже пізно, іноді навіть вночі.

Дитина може мати різні навчальні здібності. Вона може радіти 2 балам і бути щаслива з цього, адже жоден педагог не дає оцінки її діяльності, і може мати 12 і вважати, що це мало. Суто індивідуальний підхід. Хтось навчається за розкладом: сьогодні п’ять уроків, завтра сім. А якась дитина вирішила, що їй більше подобається математика, і пройшла її за місяць. У кожного свій темп, свій ритм, своє бачення. Ми не порівнюємо дітей між собою. Вчителі спілкуються із дітьми тільки за допомогою системи дистанційного спілкування. За телефоном з батьками із дітьми спілкується тільки класний керівник. Якщо є зауваження, вчитель звертається до класного керівника і той вже інформує батьків письмово — електронним листом або поштою.

Є дітки які лікуються такою освітою, після того, як отримали дуже важкі психологічні травми у звичайному навчальному закладі, коли їх ображали, принижували їх гідність, звинувачували в чомусь. Вже те, що дитина спокійно виконує завдання в власному режимі, є родини дуже цінним.

Бувають ситуації, коли дитину потрібно «висмикнути» з середовища.  Наприклад, дитина потрапила в школі до поганої компанії, і батьки, хвилюючись за майбутнє своєї дитини, обирають дистанційну освіту, щоб контролювати дитину безпосередньо. Беруть з собою на роботу, виділяють комп’ютер для навчання. Таким чином батьки відрізають негативний соціум. Дитина просто переростає необхідність у спілкуванні з такими однолітками.

Дитина може мати обмежені фізичні можливості, особливості у поведінці або вже не бути дитиною, досягнувши повноліття. Вона може бути з обмеженими фізичними можливостями, певними особливостями психологічного розвитку, проявляти девіантну поведінку. Про це знає тільки її родина. Ми це бачимо, коли проводимо співбесіду з дитиною під час консультації і вибору форми навчання. Також, немає вікового обмеження. В дистанційній школі навчаються навіть дорослі, які свого часу, за певних обставин, не змогли отримати середню освіту.

Що найважче у роботі дистанційного педагога?

— Найважче і найвідповідальніше – це, звичайно, дітки «звідти» (прим. ред. — з окупованих територій). Там відбуваються обстріли, відключення Інтернету, проблеми у батьків з роботою тощо. Зі слів учнів були ситуації, коли батьків викликали в «правоохоронні органи» самопроголошених республік і запитували про причини відсутності дитини у школі за місцем проживання. А дитина у цей час складала тести чи завдання у нашій школі. Наприклад, навчалася у нас дитина із Новотроїцького. Декілька днів не заходила в систему. У розмові з мамою дізнаюся, що школа, де навчається хлопчик, потрапила під обстріл. Хлопчик дуже довго не міг прийти до тями і навчатися. Проблеми з мобільним зв’язком. Там, на тій території, залишився тільки оператор МТС (050), та й той тільки у деяких місцевостях, а так, переважно, російські оператори. За такими телефонами зв’язок у нас може бути тільки вайбером.

Вам є з чим порівняти, чи важко бути вчителем дистанційно?

— Взагалі я дивуюся ставленню до дистанційной освіти, це як до машини якоїсь. Дуже механічне і дуже легковажне, без душі і без серця. Я вважаю, що дистанційна освіта обов’язково має бути з людським обличчям. Коли у нас була остання педагогічна рада ми навіть жартували, кажучи, що звичайний класний керівник впізнає своїх дітей за обличчями, одягом, за жестами, а дистанційний — за тембром голосу, за дикцією. Допомагають новітні інтерактивні технології, тому що без скайпу, вайбера чи електронної пошти це було б набагато важче. Тому говорити про те, що я їх не бачу, неможливо — я бачу своїх учнів, тільки віртуально. І фотографії вони надсилають. Таке фейсбучно-ватсапівсько-вайберівське спілкування. Діти створили форум, де контактують між собою, і нам, педагогам, туди не можна. В нашій школі існує традиція — після іспитів школа дарує учням та батькам екскурсію столицею. Ця екскурсія особливо цінна для тих родин, які не є киянами, а таких десь половина. Але навіть кияни з великим задоволенням її відвідують. Ця екскурсія не тільки дає нам можливість поговорити у неформальній обстановці, але й дати діткам «звідти» відчути наскільки їм тут раді і як їх тут підтримують і чекають.