РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Музика та бойові дії

Як можна поєднувати артистичну діяльність та активну громадянську позицію? Чи може бути мистецтво поза політикою? Які емоції найбільше закарбовуються в пам’яті в зоні бойових дій. Про це та багато іншого розказала в інтерв’ю заслужена артистка України Руслана Лоцман

Я брала участь у міжнародних фестивалях, але вже давно. Тепер у зв’язку з подіями на Сході України я не подорожую нікуди за кордон. Так, ще зі школи, з 2003 р., я розпочала їздити на всеукраїнські та міжнародні конкурси. Найбільше запам’яталась участь в фестивалях у Парижі, Нью-Йорку тощо.

Найважливішими є відчуття, які переживаєш під час виступів. Тоді починаєш усвідомлювати себе представником свого народу, носієм української культури та пісні, особливо в костюмі, який відображає старовинну українську традицію. Старовинні пісні  переходять у спадок від бабусі, однак створення сучасного аранжування допомагає цим пісням запалити серця молодого покоління, якому також захочеться співати народні пісні.

Міжнародні конкурси дали мені стрижень для майбутніх перемог. Спочатку це було професійне становлення і формування, а вже потім  ці якості переросли в зрілу особистість на сцені. Наразі в мені вже поєдналися артистична та громадянська діяльності.

У зв’язку з подіями, які розгортаються в Україні після початку збройної агресії, мені пригадується участь у фестивалі в Москві ще у 2012 р.  Тоді я виграла конкурс, присвячений перемозі у Великій Вітчизняній війні. Вже тоді я відчула утиск української мови на території Росії. Мене як переможницю попросили заспівати пісню і почати говорити російською мовою. Я зробила вигляд, що дуже погано говорю російською і відмовилась від цієї пропозиції. Тоді я зробила це для того, щоб показати, що українці не так легко готові переходити на російську мову.

Ми були в Хабаровську в 2013 р., за півроку до початку розгортання подій на Майдані. Там також трапилась цікава ситуація. В Росії часто організовують фестивалі, куди запрошують представників різних країн. Але там панує прорадянська ідея – об’єднати усі народи і показати, що Росія є спільною матір’ю для всіх них. На тому фестивалі я співала українські пісні про Мазепу та Дорошенка і дарувала Україну усім місцевим мешканцям. Після виступу за кулісами мені сказали, що очікували зовсім іншого. Я зрозуміла, що там повсюди політична заангажованість і також чітко усвідомила те, навіщо вони збирають артистів з різних країн. Вони хочуть зомбувати їх російським миром для того, щоб вони розповсюджували це у власних країнах. На жаль, сьогодні не можна навіть артистові залишатися поза політикою.

У цьому контексті ще в 2014 р. я думала про події на Донбасі: про російську мову, яка була там розповсюджена, і про українські пісні, яких там не було. Це була справжня криза, все готувалось заздалегідь.

Концерти для бійців

З першого дня, коли вторглися ворожі війська на Донбас, я усвідомила, що маю допомагати українським бійцям. Тоді стартував наш проект «Народна філармонія» на підтримку українського війська. Ми поїхали у військові частини і на полігони, перший наш концерт відбувся 5 квітня 2014 р. за підтримки Міністерства культури України. А до зони збройного конфлікту ми  поїхали влітку. Туди не так просто було дістатися, потрібно було оформлювати дозволи. Ми багато співпрацювали з Міністерством оборони України.

Після першого  концерту на фронті, що відбувся у серпні, я зрозуміла, що він дуже відрізняється від концертів на полігонах.  Коли ми їхали до зони конфлікту, то нас перевіряли на блокпостах українські військові зі зброєю. Тоді здавалося, що ми ніби потрапили на зйомки кіно, все було таким нереальним. Крім того, ми їхали вночі, хоча вже пізніше дізналися від волонтерів, що їхати в ніч не потрібно, бо в цей час багато провокаторів, які намагаються знищувати наші блокпости.

Для бійців на передовій важливими є навіть п’ять хвилин, що їм приділяють.  Бувало й таке, що коли ми до них приїздили, то не було приміщення для концерту, доводилось просто вибігати на вулицю і починати співати перед ними. Коли бійці починають посміхатись, то стає так тепло на душі. Це дуже важливо, щоб вони хоч трохи посміхались у своєму сірому буденні. Також для них важливо відчувати енергію жіноцтва. Бо кожна жінка, яка туди потрапляє, вносить часточку своєї енергії задля їхньої підтримки. Задля перемоги. Часом їм не потрібна вже матеріальна допомога, їм хочеться доброти та обіймів. Звичайно, що іноді бійцям зовсім не до концертів. Буває, що вони повертаються з бойових завдань з такими очима, що вже просто незручно співати. Бо ці люди тільки що пережили страшні речі, і вони не можуть одразу прийти до тями. Але музика на наших концертах стає своєрідним релаксом для бійців. Найважливіша емоція

На кожному концерті ми помічаємо одну найважливішу емоцію в нашому житті – щастя. Адже коли людина має і гроші, й успіх, і кар’єру, але вона не щаслива, то все інше не має значення. Ми також намагаємося подарувати бійцям трохи добра, яке б змогло їх зарядити позитивом наперед. Після концертів ми розуміємо, навіть відчуваючи втому, що ми не можемо припинити цим займатись, тому що це їм потрібно. Це можна помітити через їхню реакцію. Тому всі концерти запам’ятовуються, як щось добре. Воїни чекають нашої підтримки, не дивлячись на те, що вони сильні духом.

Зараз із зони АТО будуть повертатися наші артисти, які поїхали відвозити бійцям Великодній кошик. Вони їдуть від Бахмута і до самого Маріуполя. Артисти давали концерти і передавали гуманітарну допомогу та малюнки від дітей. Це не лише матеріальна, але й моральна, психологічна, духовна підтримка.

Лихобабина Ольга