РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

«Мурашковий король». Як ветеран АТО побудував мурашковий бізнес

Більшість військових, які повертаються з АТО, довго приходять до нормального життя. Хлопці страждають посттравматичним синдромом, їм важко сприймати реальність. Вони часто відчувають себе нікому непотрібними. Але бувають й інші приклади – вдалі. Олександр Іваницький каже: «Посттравматичного синдрому в мене не було. В армії вистачило часу обмислити своє майбутнє. Хотілося реалізувати якийсь власний проект. Шукати не роботу, а мрію – та ще й незвичну. Тому одразу після демобілізації я вирішив діяти».

Спочатку була мрія

В Олександра було все, щоб почати бізнес: величезне бажання займатися улюбленою справою, підтримка дружини і друзів. Це й допомогло колишньому АТОвцю адаптуватися до мирного життя.

До війни Іваницький мав туристичний бізнес. Возив із дружиною українців у Туреччину та Єгипет. 2014-й змінив життя чоловіка. Він пішов на фронт добровольцем. В Олександра за плечима – навчання на військовій кафедрі. Він потрапив до розвідувальної роти у 72 бригаду. Одразу заступником командира. На собі відчув пекло Іловайська, обороняв Донецький аеропорт. Додому повернувся у розпал економічної кризи. Курс долара стрімко змінювався. Людям було не до подорожей. Туристичний бізнес став неприбутковим. Та це не зламало Олександра. Ще на війні він думав про своє дитяче захоплення мурахами. Тому вирішив ризикнути. Почав з інтернет-магазину. Продавав мурах на подарунки. Згодом перейшов на виготовлення мурашкових ферм.

Новинка на українському ринку

Перші моделі разом із дружиною вирізав і збирав у себе в гаражі. Спочатку це були класичні мурашкові ферми. Вони мали вигляд плаского скляного акваріума, заповненого піском. Потім задля безпеки скло замінили еко-акрилом.

«Справи пішли вгору. Конкуренції у цьому бізнесі немає. Унікальність все ж таки! До того ж у догляді мурахи невибагливі. Мало їдять, не смітять шерстю, їх не треба виводити на прогулянку. Живуть собі, як люди. Ходять колонами, а є й такі, що самі по собі. Ми з дружиною могли годинами за ними спостерігати», – розповідає Олександр про своє захоплення.

Перших мурашок чоловік привозив з Іспанії. Купляв за гроші, отримані з різних підробітків або зекономлені. В усьому розраховував лише на власні сили. Кредити оминав – вважає це ризиком. А от від державної допомоги на розвиток власної справи не відмовився.

Немурашкова математика

«Найпростіша ферма коштує 10 доларів, а вже королівська родина вартує не менше 50-ти. Мурашковий бізнес нескладний, – зізнається Олександр. – Хіба що з логістикою важко. Для України подорожі мурашкових ферм – в новинку. У законодавстві про це нічого не пишуть. Тому за кордон мурашок переправляти складно. Траплялося, митники розвертати вантаж».

Зараз в Олександра 24 ферми. За місяць він продає 70-80 ферм, а іноді й 100. Мурахи користуються попитом не лише в Україні, але і в Білорусі, Литві, Польщі та Західній Європі. Головні клієнти – родини з допитливими дітьми. Хоча дорослим також цікаво спостерігати за життям мурашкових колоній.

Олександр не збирається зупинятися. І вже подумує, як розширити бізнес на європейський ринок.

Марічка Їжачок