«Коли ми виходили з Дебальцеве, я вивчила 90 псалом напам’ять»

«Коли ми виходили з Дебальцеве, я вивчила 90 псалом напам’ять»

Вона зовсім не думала, що після того, як покинула армію назавжди, їй знову доведеться стати військовою. І служити вона буде не десь у військовій частині, а на справжній війні, війні за Україну. До річниці виходу із Дебальцеве доброволець батальйону «Донбас» Альона згадує про події дворічної давності і ділиться тим, про що мало хто із нас знає. Ще в юності Альона стала на нелегкий шлях військової. Сталося це, як вона сама каже, з легкої руки сестри, котра на той момент уже служила у внутрішніх військах. Адже саме сестра одного разу взяла Альону в тир, де її і запримітив один із заступників командира. Сказав, що у дівчини талант, і запропонував піти на службу. Так Альона і пішла у військо, присвятивши йому життя. Але у 2010 р. довелося покинути цю справу. Зарплати у армії тоді були не дуже високими, а потрібно було самій сина на ноги піднімати. Тому жінка вирішила піти на більш оплачувану роботу. Навіть сказала собі, що більше не повернеться в армію. Але хто ж міг подумати, що в Україну прийде війна. От і Альона такого не думала. Коли постало питання про захист своєї землі, довго не вагалася. Спочатку волонтерила, допомагаючи хлопцям, а потім і сама у свої 45 років пішла добровольцем до батальйону «Донбас», де і досі проходить військову службу на Сході. Каже, що не поїде звідти, доки не звільнить усю Україну від окупантів.

Альона

До річниці виходу із Дебальцеве Альона поділилася із нами своїми спогадами про ті події, які сама пережила.

«Майор Стоян (Сват), який тоді був замкомандира батальйону, перед від’їздом у Луганську область для виконання завдань сказав мені: “Альона, ну, що ти там будеш робити? Який з тебе там буде толк? Ми тобі і так УБД зробимо”. На той період мені вже було давно не 17, тому я й спитала його: «А чому ви вважаєте, що мене можна відправити кудись там у тил і сказати: «Сиди тут»? І до чого тут УБД?» Мене це так тоді зачепило, я такий скандал їм зробила. Після чого Сват сказав: «Все, з тобою краще не зв’язуватися. Їдь, роби що хочеш, я на тебе подивлюся». І подивився.

Щодо позивного, то у мене його ніколи не було. Тому усі кликали Альоною. Я всім завжди казала: «Вибачте, але батьки мене назвали Альона і я не хочу ніяких там позивних чи ще чогось».

Перший наш захід був у Дебальцеве, коли його вже окупували. Кільце саме змикалося, коли ми зайшли. Заходили ми туди дуже довго, бо 4 години нас просто обстрілювали. Це, можна сказати, було моє перше бойове хрещення. Хоча, коли ми були у Лоскутівці, де базувалися, потрібно було змінити роту «Браво» полковника Виногродського. Так вони просиділи там 2 місяці і казали, що тихо все, спокійно, а тільки ми заїхали, то нас одразу накрили ГРАДами.

Знаєте, тоді я вирішила перевірити саму себе, і не побігла під час обстрілу у підвал, не ховалася в укриття, а так і залишилася сидіти в кімнаті. У нас всі шестеро дівчат залишилися там. Я знала, що повинна це пройти. Витримаю не витримаю, але повинна. Потрібно було випробувати себе на цю стійкість. І я вистояла. Ми вистояли. Хоча Сват на нас потім і кричав. Але ми виявилися сильні. Як практика показує, жінки значно стійкіші, у них психіка сильніша, ніж у чоловіків.

В принципі, відчуття страху було майже завжди. А зараз у мене всередині більше відчуття ненависті до тієї протилежної сторони. Вороги вони не вороги… Мені іноді навіть здається, що вони більше обмануті цим життям і невмінням думати головою про те, що у них в країні відбувається, що в їхніх головах робиться. Мені навіть їх жаль.

Коли ти з хлопцями пройшов певний відрізок свого життя, коли ми з ними як одне ціле були, а тут різко це життя припиняється… важко. Перші смерті були саме в Дебальцеве. Я вам так скажу, що прослужила з кадровими військовими і з добровольцями. Добровольці – це та категорія людей, які іноді зовсім некеровані, але що стосується бою, то, вірите, мені з ними не було настільки страшно, бо я відчувала, що вони безстрашні. Вони мені настільки дух піднімали, якусь силу до мене повертали, що ти зможеш, ти повинен, у тебе точно все вийде. Не страшно мені з ними було. Хоча після боїв у побуті з ними зустрічалися і кричали один на одного, але я їх любила, любила щиро за їхню чесність, за їхню правду. Бо у них бувала тільки їхня правда. Коли ще був Семенченко, то вони мали інтерес, отой дух патріотизму, який перемагав все. А потім якийсь побут з’явився, якісь плітки, сміття повалилося на них, «а я там був, а ти там не був». Хоча я їм завжди казала: «Найголовніше те, що ви вже добровільно пішли на цю війну захищати свою країну. Ви вже герої цим своїм вчинком. Бо не кожна людина може витримати, коли її насильно мобілізують, коли приносять оці повістки, а вона не хоче, морально не готова». Я взагалі проти того, щоб насильно забирали на цю війну. Не можна. Нація повинна бути здорова. Якщо людина не готова, то краще не беріть її. У мене з таким бійцем буде більше проблем на цій війні, ніж коли б він був в тилу, де б з нього могло бути більше користі. І покластися на такого бійця важко буде. А на оцих хлопців можна, бо вони безбашенні.

Альона Ч-1 на главную

У Дебальцеве для мене була важливою команда Свата «Йти на місто!». У нас було дві жінки-військові, це була я і Ліда Василенко, якій всього лиш 27 років. І ми тоді не злякалися. Не сказали, що не беріть нас, хоча й знали, що місто вже майже окуповане. Для того, щоб полегшити собі тягар, бо рюкзак був забитий патронами і гранатами, плюс до нього ще автомат і дві «мухи», я одягнула легшу курточку і зняла пластини з бронежилета. Залишила тільки кевлар, бо знала, що від уламків він точно врятує.

Тоді для мене було важливим те, що я не побоялася і пішла в одному ряду з чоловіками. Хоча багато хто знав, що колись я служила у ВВ і казали: «Зрадниця». А я відповідала, що яка я вам зрадниця, якщо зараз в одному ряду із вами. В мене немає паніки та істерики, а навпаки – я вам допомагаю.

Навіть на хресті в Дебальцеве, коли ми пережили страшний обстріл, де нас безкінечно накривало вогнем, і надійшла команда, що ми таки заходимо у місто, я сказала, що піду з усіма. Я це зроблю, і ми виконаємо бойове завдання, яке нам поставили. Тоді у нас було завдання – зачистити Вуглегірськ, бо він вже був окупований. Тому наступного ранку ми зайняли собі якусь будівлю, то була школа мистецтв. Знайшли у її підвалі декілька сімей, які там ховалися. Була серед них маленька дитинка, досі пам’ятаю, що то була дівчинка двох років, яку звали Вероніка. Це була дуже красива дитина. Ми стали охороняти цих людей, носили їм усі свої сухпайки, бо для нас було важливо, щоб ці люди залишилися живі. Наступного дня ми отримали команду йти на зачистку. Мій командир сказав, що у нас велика кількість боєприпасів і нас із собою взяти не можуть. Треба залишатися і охороняти все. От ми – дві жінки – і залишилися. Так вийшло, що колишній начальник РУВС Дебальцеве намагався нас зі зброєю захопити. Але захопили його ми. Я прийняла рішення зробити декілька пострілів угору, а потім ми його зв’язали і посадили на стілець. Тоді прибігла жіночка з адміністрації Дебальцеве, ніхто навіть не знав, звідки вона там з’явилася. Сказала, що потрібно забрати деяку оргтехніку, жорсткі диски з цієї будівлі. То ми її теж зв’язали і посадили поруч. Вони обоє кричали, щоб їх відпустили, а я їм сказала, що без команди цього зробити не можу. Жіночка навіть казала, що наше командування вже давно померло. А тоді я їй відповіла, що навіть якщо так, то рішення буду приймати я разом із нею, але вже у секторі. На що вона відповіла, що я навіть вийти звідси не зможу. А я сказала: «Повір мені, я вийду».

Ось так ми виконали завдання щодо охорони боєприпасів. А потім нам з Андрієм Медком,  буквально за дві години до його смерті, поставили завдання. Саме почався активний обстріл і треба було евакуйовувати мирних жителів до бомбосховищ. От ми із Медком протягом двох годин ходили, шукали людей, щоб евакуювати їх у безпечніші місця. Вже через пару днів я дізналася, що Андрій помер. Дуже чудовий хлопець був. Він мені дуже подобався. Така добра велика дитина був.

Коли ми виїжджали, то теж була комедія. Наші хлопці захопили сепаратистський МТЛБ. Коли ми виходили з Дебальцеве, то сепаратисти відкрили сильний вогон. Було ухвалено рішення усю зброю, яка у нас була, загрузити на МТЛБ. Усі чоловіки сказали, що не поїдуть на ньому, бо їм було страшно. Дійсно, там було море боєприпасів, зброя, гранати. Не дай Бог, туди влучить найменший уламок і одразу будуть феєрверки, всі загинуть. Але я в той момент подумала, що мушу все пройти до кінця і сама сіла в МТЛБ. Коли ми вже майже вийшли з Дебальцеве, то вся ліва сторона МТЛБ була повністю прошита уламками. Правда, ми на ньому не виїжджали, а вилітали. Я навіть подумати ніколи не могла, що гусенична техніка здатна так швидко їздити. І от усі колоною вийшли з Дебальцеве, а ми одні там заблукали. Ще по Дебальцеве довго їздили. Серйозно кажу,що Дебальцеве не знаємо, орієнтуватися немає на що. Єдиний вихід був висуватися з люка і дивитися, куди треба їхати. Там було два варіанти: або ти набираєшся сили духу і вилазиш, щоб направити водія у правильну сторону, або залишишся у тому Дебальцеве. І не факт, що живим. Можу сказати єдине – тоді я вивчила 90 псалом напам’ять. От доки ми доїхали до Красноармійська, я вивчила. Мені його, як охороняли мирних жителів у підвалі, дала одна жінка. І сказала: «Будь ласка, читайте його, читайте». Вона, до речі, залишилася живою. Розповідала потім мені, що коли ми вийшли з Дебальцеве, туди зайшли російські війська для зачистки. Вони добу зачищали місто, а через добу прийшли ДНРівці. От коли росіяни зайшли, то все було більш-менш добре, вони їх годувати, ставилися нормально. А коли прийшли сепаратисти, хоча б здавалося, що ми одна нація, ходили по підвалах і розстрілювали тих, хто там сховався. Цій сім’ї просто пощастило, що їх не знайшли. А жінка навіть з окупованого Дебальцеве потім мене вітала з Новим роком. SMS написала з привітанням. І сказала, точно знає, що ми будемо жити у єдиній Україні, а для мене це було дуже важливо».

Другу частину розповіді – історія життя Альони, її цілі та жіночі права на війні – читайте згодом.

Автор: Тетяна Люта


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *