РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Ігри Нескорених. Олег Зимников

Невдовзі  двадцятеро українських військових, які захищали нас на Сході країни, поїдуть до Канади. Там вони вперше представлятимуть Україну на Іграх Нескорених (англ. Invictus Games). Це міжнародні спортивні змагання серед тих військовослужбовців та ветеранів, які зазнали травм, поранень чи захворіли під час або внаслідок виконання свого службового обов’язку.

Перші Ігри відбулися у Лондоні 2014-го, після того, як принц Гаррі роком раніше відвідав американські військові ігри для військовослужбовців та ветеранів. Його надихнула їхня незламна воля до життя, і він вирішив створити розширену версію таких змагань, де ті, хто пережили увесь жах військових дій та зазнали серйозних поранень, могли б показати свою волю та жагу до життя.

Те, що Ігри Нескорених вже втретє стають видовищними світовими змаганнями, які переглядають мільйони людей у всьому світі, сприяє реабілітації поранених бійців і водночас привертає увагу до проблем їхньої соціальної адаптації. А ще виховує повагу до людей, які гідно служать своїй країні.

Учасники Ігор – матері й батьки, сини й доньки, які ризикували собою заради виконання військового обов’язку й отримали поранення, які назавжди змінили їхнє життя. Вони пройшли випробування вогнем, проте залишилися незламними. Одним із таких незламних є Олег Зимников – 29-річний курсант факультету військової підготовки Харківського політехнічного інституту. Він отримав контузію, коли разом з побратимами проривав блокаду Іловайська влітку 2014 року. Але це не зламало його, а навпаки – дало поштовх до чогось нового.

Ігри Нескорених для мене – моральна та психологічна реабілітація після повернення з війни. Це дуже хороша розрядка. Навіть коли я був у зоні проведення АТО, намагався підтримувати свою фізичну форму на високому рівні. Адже спорт, як на мене, допомагає у будь-якій ситуації повернутися людині до нормального життя. Спорт – це життя.

Подати заявку на Ігри запропонував тренер, щоб я випробував себе.

У дитинстві постійно займався легкою атлетикою, а зараз навчаюся в інституті, де займаюся різними багатоборствами, тому теж постійно бігаю. Адже я дуже люблю бігати. А ще буває таке, що можу просто розвернутися і піти кудись гуляти містом чи десь у лісі. Отак просто гуляти.

Свого часу я залишив університет, щоб піти до армії. Але вже військовим вирішив, що потрібно знову вступити до інституту, щоби вдосконалюватися у військовій справі. Бо вже не бачу сенсу йти в якусь іншу галузь. В армії я 5 років. А залишатися сержантом теж не хочеться. Тому простіше розвиватися й надалі, стати офіцером, досягати висот.стр4_ Ігри нескоренних

Вступав до інституту, перебуваючи у зоні АТО. Попросив написати від бригади листа, щоб я зміг вступати у ВНЗ, бо вже перейшов гранично допустимий вік. А коли прийшло розпорядження від Міністерства, що учасники АТО можуть вступати у вузи до тридцяти років, то одразу, не роздумуючи, з передової поїхав до Харкова подавати документи. А потім -назад на позиції, де й чекав на відповідь.

У моїх рідних не було вибору приймати моє рішення чи ні. Адже вони завжди мене підтримували із самого дитинства, незважаючи ні на що. Тим більше, такі серйозні Ігри, міжнародний рівень. Мама з сестрою постійно повторювали: «Давай, ми віримо в тебе і знаємо, що все вийде. Ти потрапиш до збірної, бо інших варіантів немає».

Для людей, які побували на війні, Ігри Нескорених – величезний крок вперед: брати участь у змаганнях такого високого рівня. Може, вони й не такі як Олімпіада чи Паралімпіада, але для нас все одно дуже важливі. Адже багато людей, які пройшли війну, закриваються, сидять вдома, не виходять на вулиці. А ми своїм прикладом показуємо, що так робити не можна.

Ігри насамперед спрямовані на те, щоб показати людям, що не можна стояти на місці, варто рухатися далі. Ми ж теж були там, на передовій, але не заховалися, а продовжуємо займатися, продовжуємо жити. Головне — намагатися щось робити. Якщо пробуєте чогось досягти, а у вас не виходить, отже, потрібно пробувати ще. Знову не виходить, значить, це не ваш шлях. Йдемо далі.

Шанс на перемогу є завжди, головне – боротися. І команда у нас чудова, всі один одного підтримують і вірять у свої сили. Бо, як не крути, ми все одно здружилися і, сподіваюся, так буде і після Ігор.

Не дивився, хто буде змагатися разом зі мною. Не бачу в цьому сенсу. Подивлюся я на людину, гляну на результати, але ж реальних можливостей так і не дізнаюся.

Потрапити у збірну Ігор Нескорених для мене велика честь. Адже це шанс представляти Україну не лише на передовій, а й на світовій арені.

Автор Тетяна Люта