РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Донорство в Україні: проблеми та здобутки

На сьогодні в Україні, під час збройного конфлікту на Донбасі, важлива кожна краплина крові. Її брак може призвести до трагічних наслідків. Та чи вистачає наразі донорів, і на скільки небезпечною є процедура забору крові?

Останнім часом в Україні з’являється чимраз більше донорів, що безпосередньо пов’язано з подіями на Сході країни. Тенденція набирає обертів з кожним днем, люди добровільно звертаються до центрів прийому крові, щоб врятувати чиєсь життя. Уже з’явилися безоплатні донори, які готові здати кров на волонтерських засадах. Натомість раніше кров здавали переважно родичі пацієнтів, яким необхідно було термінове переливання крові.

14 червня відзначається Всесвітній день донора крові. На цю дату заплановані масові акції в українських центрах прийому крові. За словами лікарів, у цей день очікують на велику кількість охочих здати кров, для цього будуть організовані спеціальні групи для здачі. Наприклад, у Львові активну участь у донорстві беруть ІТ-спеціалісти. В Україні це вже стало традицією, але, як зазначають медичні працівники, бажано, щоб донори починали звертатися до центрів прийому крові ще з 1 червня і продовжували до кінця місяця. Це побажання пов’язане з наміром рівномірно розподілити бажаючих протягом усього часу. Адже доволі складним є забір крові у великої кількості донорів одночасно, це також пояснюється матеріальними проблемами, оскільки процедура забору крові є доволі затратною – один забір коштує 80 гривень.

Стати донором крові може кожен громадянин України, якому виповнилось 18 років. Для цього виконується стандартна процедура попередньої реєстрації. Особа повинна мати при собі паспорт, оскільки інформацію вносять до бази даних. За словами головного лікаря Львівського обласного центру служби крові Ярослава Дяківа, бажано, щоб люди зверталися до центрів прийому крові у своїх областях, бо загальнонаціональна база відсутня, через що медичні працівники не мають змоги у подальшому застосовувати кров, яку отримали. Одноразово донор може здати 470 мл крові, що є цілком безпечним для організму. Регулярна здача крові навіть є корисною, адже стимулює загальну активацію та відновлення організму. Окрім цього, допомагає у покращенні кровотворення. Проте спеціалісти не радять зловживати донорством, рекомендовано здавати кров не більше 4-5 разів протягом року.

Після попередньої реєстрації кожного донора перевіряють через базу даних для того, щоб визначити, чи він не відсторонений від донорства. Відсторонення пов’язано із виявленими тяжкими захворюваннями, які визначені Міністерством охорони здоров’я. Наступним кроком є стандартне медичне обстеження, в якому беруть участь терапевт та дерматовенеролог. Також проводиться попередній забір крові на виявлення небезпечних інфекцій, таких як СНІД, гепатит В та С. Окрім цього, лаборанти проводять аналіз крові на визначення її параметрів: група крові та резус-фактор. І лише після цієї низки процедур донора допускають до здачі крові. Здійснивши забір, усю кров складують, а наступного дня, після отримання результатів аналізів, її скеровують на реалізацію. Відбувається розподіл на окремі компоненти: еритромасу та плазму. Оскільки цільне переливання крові є забороненим, то переливають саме еритромасу, плазму ж відправляють на шестимісячний карантин, а потім використовують для виготовлення медичних препаратів.

Для донорів здача крові є цілком безпечною процедурою, оскільки при цьому використовується лише одноразове стерильне обладнання. Для реципієнтів ймовірні ризики зараження, але вони дуже низькі, незважаючи на стандартну статистику захворювань. Така ж статистика фіксується в країнах Європи та США, проте вона нічим не відрізняється від українських показників. Нині вважаються чинними загальносвітові стандарти, за якими працюють державні центри крові. «Можливо, зараз існують хвороби, які ще невідомі медицині. Ми знаємо, що є так звані «сірі вікна», тобто період, коли не можна виявити захворювання у донора. Таке трапляється одразу після інфікування впродовж інкубаційного періоду. Проте таких випадків дуже мало. До того ж, якщо кров інфікована, то не завжди відбудеться зараження пацієнта», – зазначив Ярослав Дяків.

В Україні не існує приватних установ забору крові, всі є державними. Чинна також і державна заборона на приватні забори крові. Приватники мають право працювати лише з обробкою крові та з виготовленням препаратів на її основі. «Служба крові – пріоритет держави, оскільки це затратна, збиткова, але вкрай важлива справа», – повідомив військовий лікар, учасник бойових дій на Донбасі. Також в Україні немає окремих банків крові. Вони є більш розповсюдженими у країнах Європи та США. В Україні працюють лише центри крові, які виконують ті ж самі функції та фактично прирівнюються за своєю діяльністю до банків крові. Найближчим часом у державі планують провести реорганізацію системи у сфері охорони здоров’я, і банки крові мають з’явитися безпосередньо у лікарнях та шпиталях. На сьогодні ж усі ці функції виконує експедиція. Туди потрапляє уся продукція, яку виготовляють центри служби крові, а далі її за потребою розподіляють по лікарнях.

В цілому Україна не відчуває гострої нестачі крові, особливо у західних та центральних регіонах. Складнішою є ситуація на сході, що пов’язано з напруженими подіями на Донбасі. Коли була фаза активних бойових дій, то крові для бійців було необхідно набагато більше. Проте ситуацію змогли змінити волонтери, які відгукувалися і ставали донорами. На західній Україні ситуація загострювалась тоді, коли прилітали літаки з пораненими. Через те, що забір крові є коштовною процедурою, лікарі намагаються брати кров у дозованій кількості. «Бездумне взяття крові є непотрібним. Одна з головних причин – це старіння крові. Наприклад, еритромаса зберігається до 30 днів, після чого її потрібно списувати. Ми в ручному режимі регулюємо ситуацію, щоб менше списувати цінний матеріал. Адже кров – складна, майже сакральна рідина», – зазначив Ярослав Дяків.

Військові шпиталі забезпечують свої потреби самостійно і мають власні центри прийому крові, обласні ж центри крові лише їх підстраховують. Якщо виникає гостра нестача, то надається допомога. Учасників бойових дій обслуговують насамперед. За словами військового лікаря і учасника бойових дій, труднощі з кров’ю виникають на сході, поблизу лінії фронту. Пораненим бійцям надають першу медичну допомогу, а після цього транспортують до лікарень, що розташовані у Харкові, Дніпропетровську та Києві. Кров не можна перевозити на дальні відстані через те, що вона псується. Якщо відстань у 100 км є безболісною, то під час перевезення на дальні відстані виникають проблеми. Для транспортування крові необхідно створювати спеціальні умови та залучати складні технології. Наприклад, для перевезення еритромаси необхідним є так званий «холодовий ланцюжок», щоб підтримувати у контейнері для транспортування необхідну температуру. Ідеальним варіантом може бути створення спеціально призначених авіарейсів.

Загалом в Україні нема істотних проблем, пов’язаних з нестачею крові. Великий внесок здійснили волонтери та благодійні організації, представники яких стають донорами. Окрім цього, створюються громадські організації, які залучають до співпраці усіх бажаючих, серед таких ДонорUA.

Автор: Ольга Лихобабина