РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Спецпроект

Спецпроект

Пока мы сами не закончим войну, она не закончится

Пока мы сами не закончим войну, она не закончится

Сильные духом
До войны доброволец батальона «Донбасс» с позывным «Якут» жил в Запорожье и занимался своим бизнесом. Когда началась революция, он даже подумать не мог, что через несколько месяцев будет с оружием в руках защищать свою страну от врага. Но судьба – дама непредсказуемая. Никогда не знаешь, что будет с тобой завтра. О том, что стало главной причиной, по которой «Якут» вступил в батальон «Донбасс», и почему он до сих пор не может пройтись по обычному школьному двору в Попасной, читайте в интервью с добровольцем. «До середины декабря Майдан и революция мне были как-то все равно. Я в то время занимался бизнесом, была куча заказов. Ночью в 2 часа приходил, а в 7 утра уже уходил. Не было когда думать о свержении власти и смене политического режима. А потом я как-то пошел на акцию под мэрию. Там н
У кожного можуть бути свої Крути

У кожного можуть бути свої Крути

Сильные духом
Якщо ви відчуваєте, що потрібні зараз в іншому місці – дійте. Навіть, коли сім’я не лише не підтримує вас, а й всіляко перешкоджає. Так зробив боєць із позивним «Зорян», який у свої 55 не побоявся добровольцем піти на фронт, щоб захистити рідну країну та розділити тягар війни із тими, хто прийняв таке ж рішення. Вирішив, що більше ніколи у житті не працюватиму на олігархів До війни у мене була мирна професія. За фахом я економіст. З жовтня 2004 року працював у «Трускавецькурорті», що належав компанії, близькій до Бойка. Мав там дуже добре оплачувану посаду, але після Революції гідності не зміг там залишатися. Десь наприкінці травня 2014-го звільнився і вирішив для себе, що більше ніколи у житті не працюватиму на олігархів, які довели країну до крові невинних людей на Майдані. Як тільк
Народжений відстоювати справедливість

Народжений відстоювати справедливість

Мама Героя
Ігор Брановицький - один із тих мужніх «кіборгів», які ціною свого життя до останнього захищали Донецький аеропорт, які стали справжньою легендою української нації та символом незламності на багато десятиліть. Він міг ще так багато зробити для своєї країни, але доля розпорядилася по-іншому. Про те, яким був Ігор та чому «Моторола» вбив «кіборга», розповідає його мама Ніна Костянтинівна. Справедливість була для нього основною цінністю Ігор ніколи не мріяв стати військовим. За освітою він був економістом. Закінчив інститут і разом із друзями відкрив свою невеличку фірму – продавали та доставляли різні будівельні матеріали, проводили утеплення фасадів, ремонти. Компанія була прибутковою, але я часто казала йому, що потрібно якось розвиватися, переходити на вищий рівень. Проте Ігор завжди ві
Мужчина – это тот, кто берет в руки оружие

Мужчина – это тот, кто берет в руки оружие

Сильные духом
Сегодня очень часто можно услышать, что добровольческое движение в Украине исчерпало себя. Все чаще люди идут в армию не за идею, а просто как на обычную работу. Все мы прекрасно помним, как летом 2014-го года решающую роль в том, чтобы российские войска не дошли, как минимум, до Киева, сыграли именно убеждения множества людей. Они, не раздумывая, пошли защищать нашу Родину, а теперь память о них канет в лету. Кто-то ушел из армии вообще, кто-то подписал контракт, а кто-то отдал частичку себя на борьбу со справедливостью в мирной жизни. Нельзя точно определить, какой путь правильный, а какой – нет. У каждого своя судьба и свои испытания в жизни. Наш герой – Дмитрий Нахимов – со своего опыта знает, как это пойти служить за идею, пройти горячие точки, подписать контракт, а потом вообще уйти
«Он с детства мечтал стать военным, но судьба распорядилась по-другому»

«Он с детства мечтал стать военным, но судьба распорядилась по-другому»

Мама Героя
«Вадим очень любил делать сюрпризы. Даже когда был в АТО, об этом не забывал. На День влюбленных и День рождения жене присылал курьером большие букеты цветов». Так рассказывает о своем сыне Елена Максименко. Она, как и многие другие матери украинских воинов, на собственном опыте знает о боле утраты. Но женщина научилась жить дальше, постоянно выискивая в жизни позитивные моменты, и в то же время успевает помогать тем, кто тоже потерял своих сыновей или мужей. «Вадим родился в семье военнослужащих. Отец был офицером, а бабушка, дядя и тетя прапорщиками. Наверно, именно поэтому с детства он тоже мечтал стать военным.  Но судьба распорядилась по-другому. Когда Вадим был в 7 классе, мы жили в Запорожской области. Там он ходил в воскресную школу. И, как следствие, принял для себя решение, ч
Олег Ковалишин: у пошуках героя та справедливості

Олег Ковалишин: у пошуках героя та справедливості

Мама Героя
Він киянин. Мав вищу освіту, хорошу роботу, квартиру, батьків та сестру. У нього було все, що потрібно людині для щасливого життя. Але іноді почуття обов’язку та палкий патріотизм у серці роблять своє і штовхають людей на справжні подвиги, як за часів лицарів. Не дарма він захоплювався лицарськими поєдинками. Про нього нам розповіла його мама – Галина Григорівна. А ми, в свою чергу, дізналися про те, як змиритися із смертю сина, тіло якого так і не знайшли, а на додачу довести усім, що він справжній герой.             Коли рішення стає несподіванкою У нього було все. Але все ж таки він пішов воювати. Нічого не говорив мені про своє рішення. Я про це дізналася тільки за дві години до його від’їзду у Дніпро, де дислокувався батальйон «Донбас». Завжди знала, що мій син патріот. На Майдані п
Война – в наших сердцах

Война – в наших сердцах

Мама Героя
В этом году Украина почтит памятью третью годовщину Иловайской трагедии. Во время выхода по «коридору смерти» 29 августа 2014 года многие бойцы погибли и получили ранения. Но были так же и те, кто пропал без вести. Среди них был и боец батальона «Донбасс» с позывным «Дудаев». Его мама Галина Пугачёва из Харькова рассказала в интервью о том, почему её сын Павел решил защищать Украину и когда она последний раз с ним разговаривала. На передовой тоже чьи-то дети Мой сын не был на Майдане, потому что в то время у меня были проблемы со здоровьем. Он тогда постоянно был рядом.  Когда появились первые пророссийские поползновения в Харькове, начали устраивать пророссийские митинги и призывать к войне, то мой сын не смог остаться в стороне. Павел решил защищать Украину.  Изначально он был в «Право
Решение моего сына — защищать Украину

Решение моего сына — защищать Украину

Мама Героя
В 2014 году, во время активных боевых действий каждый боялся за свой собственный дом, им старались помочь, звонили, приходили. Но постепенно стали вспоминать всё реже и реже… Многие устали от войны, многие с ней так и не столкнулись. Нападение агрессора остановлено, люди продолжают жить своей жизнью, сталкиваться с повседневными проблемами… Все чаще СМИ говорят, о том, что в ДТП погибает больше людей, чем в АТО. Война осталась где-то далеко на Донбассе, или в сводках новостей из Штаба. А тем временем рядом уже незаметными живут матери, которые никогда больше не увидят живыми своих детей.  Эти женщины, потерявшие самое дорогое в жизни — единственного ребенка, не сломались. Они учатся жить заново и помогают другим.  Я спросила разрешения поделиться в нашей газете воспоминаниями Нелли Григорь
Втратити сина, але не втратити себе

Втратити сина, але не втратити себе

Мама Героя, Новини
Війна завжди забирає найкращих – це, мабуть, найголовніше її правило, і одне з найстрашніших. Вона нещадно збирає душі тих, хто більш за всіх хоче жити, тих, хто найбільш гідний життя, тих, хто по-справжньому вміє жити. Є люди, в очах і серцях яких завжди палає вогонь, люди, які вміють вдихати повітря життя на повні груди, – таким був і Георгій Тороповський, якого, на жаль, більше немає з нами, якого забрала війна. На світі, мабуть, немає страшнішого випробування для матері, аніж втратити власну дитину, це ж бо майже те саме, що втратити себе, втратити сенс життя. Що далі? Як взяти себе в руки? Як змиритися з жахливим болем, що і не думає вщухати? Напевне, відповіді на ці запитання знайти неможливо – у кожного свої рани, свій біль. Але цю історію не можна оминути стороною – Тетяна
Не хватило 3 дня, до приезда из ада

Не хватило 3 дня, до приезда из ада

Мама Героя
Люди на Украине – добрые. У меня было три сына. Младший Володя, его учительница в Славутиче, с молодыми волонтерами собирали на тепловизор, каждую субботу, в базарный день, она берет сундук и стоит на рынке. И тут через какое-то время опять нужен тепловизор, он стоит 60-70 тысяч. И она говорит: "Господи, мы, наверное, не сможем". А девчонки такие: "Валентина Алексеевна, что значит не сможем? Мы обязаны!" Когда Володи не стало, мне постоянно звонили. "Чем Вам помочь? - А чем мне уже помогать? Пока сама справляюсь". Парень приходил, к нам, Николай. Как сейчас помню, принес 2 пакета: крупа, чай, еще что-то. А муж ему, говорит: «У нас есть как раз 1000 грн., Коль, возьми пожалуйста, эти деньги». У него такие глаза были, он же нам хотел помочь. Но мы сказали: «Возьми эту помощь и передай ребята