РАЗОМ ЛЕГШЕ, РАЗОМ СИЛЬНІШЕ

Мама Героя

спецпроект

Лілія Ільницька: «Після загибелі сина віру в життя віднайшла з народженням трьох донечок»

Лілія Ільницька: «Після загибелі сина віру в життя віднайшла з народженням трьох донечок»

Мама Героя
До сімей тих, хто вже четвертий рік захищає нас на фронті, горе приходить непомітно. Бо ніхто не чекає його в себе вдома. Так було і з сім’єю Ільницьких, у яких війна забрала єдиного сина Дмитра. 29 листопада 2014 року під час обстрілу в селищі Піски Донецької області поблизу аеропорту він отримав важке поранення. А вже наступного дня, не приходячи до тями, помер у лікарні. Про те, як Дмитро став військовим, та чому добровільно пішов захищати найгарячішу точку на Сході України, нам розповіла мати героя – Лілія Ільницька. Я офіцер. Я давав присягу на вірність українському народу Діма не одразу став військовим. Після школи вчився у коледжі за спеціальністю «Банківська справа». А коли постало питання, куди вступати далі, він загорівся бажанням піти навчатися до військового училища. Прот
Тетяна Перетятько: «Моє життя продовжується, бо в кожному пораненому бачу свого сина»

Тетяна Перетятько: «Моє життя продовжується, бо в кожному пораненому бачу свого сина»

Мама Героя, Новини
            Рівно чотири роки пройшло з того моменту, коли Тетяна Перетятько дізналася про поранення свого сина Романа. 44 дні лікарі боролися за його життя, але врятувати добровольця «Азова» так і не вдалося. Про те, як пережити смерть своєї дитини та чому потрібно переборювати себе і дарувати невитрачену любов іншим, ми поговорили з напередодні річниці Іловайського котла. Коли почалися події на Майдані, Ромчикові був 31 рік. Він там був з самого початку і до кінця. Тоді з ним були хлопці з нашого міста. Як були вони вп’ятьох «майданівцями», так і пішли добровольцями. Але йшли вони не всі разом, а маленькими групками. Спочатку один поїхав, його зачислили до «Азова». Тоді ще двоє, а там вже і наш Ромчик. Вийшло так, що вони були першими з усіх хлопців, яких офіційно оформили. Ром
Жить дальше, продолжая дело наших детей

Жить дальше, продолжая дело наших детей

Мама Героя
Мама погибшего героя батальона «Донбасс» Костантина Малухина с позывным «Марьячи» долгое время не могла смириться со своей утратой. Но спустя два года Ольга Григорьевна поняла, что жизнь продолжается, и стала активно заниматься общественной деятельностью. Сейчас она не только состоит в общественной организации «Объединение матерей и жен бойцов участников АТО», но и является членом комиссии при Департаменте социальной политики Киевской городской администрации, активно отстаивает права матерей погибших Героев. О том, как пережить смерть своего сына, прийти в себя и продолжить жить, помогая другим смириться с горем утраты, читайте далее. Научиться жить после потери Сейчас мое кредо жизни – это фраза одного философа, который сказал, что «нужно научиться переживать то, чего нельзя избежат
Ніхто на цій землі не житиме вічно

Ніхто на цій землі не житиме вічно

Мама Героя, Новини
Коли у процесі виховання батьки закладають у свого сина правильні цінності та принципи, є дуже великий шанс, що з маленького хлопчика, який в дитинстві ховався за маму, виросте відважний чоловік, який, заради своїх рідних та Батьківщини, готовий віддати найцінніше – власне життя. Саме таким виріс Максим Сухенко. Після анексії  Криму він добровольцем пішов на війну, бо не знав, як у цій ситуації можна діяти по-іншому. Про те, як тайком поїхав на Донбас та чим на війні допомогло його хобі, нам розповіла мати загиблого героя Ніна Степанівна. Юний хімік У школу Максим пішов, коли йому ще не було семи років. А тоді всі діти йшли до школи саме у сім. Проте це не заважало йому старанно вчитися. Скільки пам’ятаю, він завжди був хорошистом. Коли почали вивчати хімію та біологію, Максим сильно
А хто подумає про матерів?!

А хто подумає про матерів?!

Мама Героя
Щодня ми чуємо суху статистику втрат на війні і вже навіть звикли до неї. Найхоробріші сини та доньки віддають свої життя за наш мир та спокій. Але чи задумувалися ви про тих, хто виховував цих відважних людей? Чи думали, як воно –  отримати звістку про загибель своєї дитини? Більшість із нас навіть уявити не може, наскільки складно прийняти те, чого боїшся найбільше у житті. Ми зовсім не знаємо, що переживають матері, які залишилися один на один зі своїм горем. Адже часто вони дійсно залишаються одні-однісінькі у цьому світі. І ні держава, ні суспільство ніяк не намагаються дійсно полегшити їхнє життя. Про те, як не втратити жагу до життя та наскільки важливою є підтримка від людей, нам розповіла мати захисника Донецького аеропорту Раїса Олексіївна Марченко. Про повагу та щирість Альоша
Народжений відстоювати справедливість

Народжений відстоювати справедливість

Мама Героя
Ігор Брановицький - один із тих мужніх «кіборгів», які ціною свого життя до останнього захищали Донецький аеропорт, які стали справжньою легендою української нації та символом незламності на багато десятиліть. Він міг ще так багато зробити для своєї країни, але доля розпорядилася по-іншому. Про те, яким був Ігор та чому «Моторола» вбив «кіборга», розповідає його мама Ніна Костянтинівна. Справедливість була для нього основною цінністю Ігор ніколи не мріяв стати військовим. За освітою він був економістом. Закінчив інститут і разом із друзями відкрив свою невеличку фірму – продавали та доставляли різні будівельні матеріали, проводили утеплення фасадів, ремонти. Компанія була прибутковою, але я часто казала йому, що потрібно якось розвиватися, переходити на вищий рівень. Проте Ігор завжди ві
«Он с детства мечтал стать военным, но судьба распорядилась по-другому»

«Он с детства мечтал стать военным, но судьба распорядилась по-другому»

Мама Героя
«Вадим очень любил делать сюрпризы. Даже когда был в АТО, об этом не забывал. На День влюбленных и День рождения жене присылал курьером большие букеты цветов». Так рассказывает о своем сыне Елена Максименко. Она, как и многие другие матери украинских воинов, на собственном опыте знает о боле утраты. Но женщина научилась жить дальше, постоянно выискивая в жизни позитивные моменты, и в то же время успевает помогать тем, кто тоже потерял своих сыновей или мужей. «Вадим родился в семье военнослужащих. Отец был офицером, а бабушка, дядя и тетя прапорщиками. Наверно, именно поэтому с детства он тоже мечтал стать военным.  Но судьба распорядилась по-другому. Когда Вадим был в 7 классе, мы жили в Запорожской области. Там он ходил в воскресную школу. И, как следствие, принял для себя решение, ч
Олег Ковалишин: у пошуках героя та справедливості

Олег Ковалишин: у пошуках героя та справедливості

Мама Героя
Він киянин. Мав вищу освіту, хорошу роботу, квартиру, батьків та сестру. У нього було все, що потрібно людині для щасливого життя. Але іноді почуття обов’язку та палкий патріотизм у серці роблять своє і штовхають людей на справжні подвиги, як за часів лицарів. Не дарма він захоплювався лицарськими поєдинками. Про нього нам розповіла його мама – Галина Григорівна. А ми, в свою чергу, дізналися про те, як змиритися із смертю сина, тіло якого так і не знайшли, а на додачу довести усім, що він справжній герой.             Коли рішення стає несподіванкою У нього було все. Але все ж таки він пішов воювати. Нічого не говорив мені про своє рішення. Я про це дізналася тільки за дві години до його від’їзду у Дніпро, де дислокувався батальйон «Донбас». Завжди знала, що мій син патріот. На Майдані п
Война – в наших сердцах

Война – в наших сердцах

Мама Героя
В этом году Украина почтит памятью третью годовщину Иловайской трагедии. Во время выхода по «коридору смерти» 29 августа 2014 года многие бойцы погибли и получили ранения. Но были так же и те, кто пропал без вести. Среди них был и боец батальона «Донбасс» с позывным «Дудаев». Его мама Галина Пугачёва из Харькова рассказала в интервью о том, почему её сын Павел решил защищать Украину и когда она последний раз с ним разговаривала. На передовой тоже чьи-то дети Мой сын не был на Майдане, потому что в то время у меня были проблемы со здоровьем. Он тогда постоянно был рядом.  Когда появились первые пророссийские поползновения в Харькове, начали устраивать пророссийские митинги и призывать к войне, то мой сын не смог остаться в стороне. Павел решил защищать Украину.  Изначально он был в «Право
Решение моего сына — защищать Украину

Решение моего сына — защищать Украину

Мама Героя
В 2014 году, во время активных боевых действий каждый боялся за свой собственный дом, им старались помочь, звонили, приходили. Но постепенно стали вспоминать всё реже и реже… Многие устали от войны, многие с ней так и не столкнулись. Нападение агрессора остановлено, люди продолжают жить своей жизнью, сталкиваться с повседневными проблемами… Все чаще СМИ говорят, о том, что в ДТП погибает больше людей, чем в АТО. Война осталась где-то далеко на Донбассе, или в сводках новостей из Штаба. А тем временем рядом уже незаметными живут матери, которые никогда больше не увидят живыми своих детей.  Эти женщины, потерявшие самое дорогое в жизни — единственного ребенка, не сломались. Они учатся жить заново и помогают другим.  Я спросила разрешения поделиться в нашей газете воспоминаниями Нелли Григорь